Зірочка
/ Батькам / Психолог радить
Психолог радить

В нашому садочку працює психолог – практичний Павлова Олена Вікторівна

IMG_6257 (2)

Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити».

Практичний психолог – це...

– “жива” вода для дитини, якою можна зцілити всі рани душі;
– “швидка допомога”;
– садівник, який знає, куди посадити ростки, щоб вони розцвіли дивними квітами, які потрібні умови для кожної рослини і які сусіди;
– місток між дитиною та іншими дітьми;
– дорослий, який по-справжньому любить гратися;
– творець психологічного клімату в колективі і каталізатор його творчого потенціалу

Основні завдання психологічної служби закладу

– проведення просвітницьких лекцій, семінарів, занять з педагогами, батьками, дітьми;
– консультативна допомога всім учасникам навчально-виховного процесу;
– психодіагностика;
– корекційно-розвивальна робота з дітьми, батьками, педагогами;
– допомога дітям, які мають проблеми в поведінці або які опинилися в складній життєвій ситуації;
– психологічний супровід обдарованих дітей;
– психологічний супровід новоприбулих дітей;
– визначення психологічної готовності дітей 5-річного віку до навчання у школі;

А чим же займаються дитячі психологи?

У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?
Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об’єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.
Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога часто співпадає з так званими віковими кризами у розвитку дитини (рік-півтора, три-чотири, шість-сім і підлітковий період). Що відбувається в ці моменти? Віковий криза означає, що в розвитку людини відбувається різкий стрибок, що щось радикально змінюється. Мама й тато ж не встигають звикнути до цих змін, не враховують їх у спілкуванні, використовують виховні прийоми, вже не дієві в нових умовах. Все це накладається на підвищену емоційність дитини, характерну для перехідних періодів.
Капризи, агресія, впертість дитини – і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція – звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматися з дитиною, щоб допомогти йому подолати непростий період.

Що роблять дитячі психологи?

Отже, ці або якісь інші причини привели вас до думки про звернення до дитячого психолога. У чому ж може полягати його робота?

• Психодіагностика

Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета – визначити об’єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення і т.д.). Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашої дитини щось намалювати. Може пограти з ним в захоплюючу гру – насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.

• Розвивальні заняття

За допомогою розвивальних психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам’ять, посидючість, логічне та образне мислення – в арсеналі дитячого психолога розвивальні ігри для самих різних віків. Найчастіше, що розвивають психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.

• Корекційно-відновлювальна робота

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережив сильний стрес – Втрату близьких, фізичний або психічний насильство і т.п.
Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія (Заняття з застосуванням спеціальних психотерапевтичних казок як готових, так і складаються в ході взаємодії дитини з психологом). Гра, малюнок, казка – всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.

• Консультування батьків та сімейне консультування

У психологів є така відома аксіома «Проблеми маленьких дітей – це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об’єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

Наступним напрямком роботи є просвітницький–

регулярні виступи на батьківських зборах, та розміщення цікавої інформації на сайті.

 Захист дитини від насильства

Відповідно до Закону України „ Про охорону дитинства” та Конвенції ООН про права дитини, кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність, захист гідності та найкраще забезпечення її інтересів.

Проблема соціально – правового захисту дітей є актуальною для України особливо сьогодні, в часи складної ситуації на Сході України, політичної, економічної та соціальної нестабільності.

Держава здійснює захист дитини від усіх форм насильства, образ, недбалого й жорстокого поводження з нею, залучення до найгірших форм дитячої праці, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в першу чергу, на законодавчому рівні.

Дитина – правовий статус особи до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Законні представники дитини – батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, інші особи, які виконують функції опікунів і піклувальників.

Жорстоке поводження з дитиною – будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною в сім’ї або поза нею

Фізичне насильство над дитиною – дії із застосуванням фізичної сили стосовно дитини, направлені на спричинення їй фізичного страждання, що заборонені законом. Фізичне насильство в сім’ї передбачає умисне нанесення одним членом іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до смерті, порушення фізичного або психічного здоров’я, посягання на його честь і гідність.

Сексуальне насильство або розбещення – протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру стосовно дитини, що проявляються як зґвалтування, сексуальні домагання, непристойні пропозиції, будь-які образливі дії сексуального характеру.

Психологічне насильство – вплив однієї особи (групи осіб) на психіку дитини, з використанням словесних образ, погроз, переслідування, залякування, критика, маніпуляції, що може призвести до виникнення у дитини пригніченого або хронічного тривожного стану, затримки чи відставання психоемоційного, когнітивного, соціального та фізичного розвитку тощо.

Наводимо перелік ознак, які можуть вказувати на жорстоке поводження з дитиною та потребують негайного реагування.

Ознаками  психологічного насильства можуть бути:

замкнутість, тривожність, страх, або навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;

неврівноважена поведінка;

агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;

уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати);

синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність);

уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;

занижена самооцінка, наявність почуття провини;

швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;

демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому;

схильність до «мандрів», бродяжництва;

депресивні розлади;

спроби самогубства;

вживання алкоголю, наркотичних речовин;

наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хвороб;

насильство стосовно тварин чи інших живих істот;

приналежність батьків, осіб, які їх замінюють, до деструктивних релігійних сект.

Ознаками фізичного насильства можуть бути:

повідомлення дитини, що батьки, інші члени сім’ї застосовують до неї, або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома;

прагнення дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова дитини роздягатись; носити одяг, що не відповідає сезону);

зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини;

синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з’являтися, коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах, сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо);

рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;

травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо);

забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);

скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідної і статевої систем;

рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно);

сліди від укусів;

незвичні опіки (цигаркою або гарячим посудом).

Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути:

постійне голодування через нестачу їжі;

вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника);

часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;

пропуски занять у школі;

втомлений і хворобливий вигляд;

загальна занедбаність;

нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря), неліковані зуби;

залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння);

залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі із сторонніми особами;

відсутність іграшок, книжок, розваг тощо;

антисанітарні умови проживання, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;

нігті, волосся у дитини нестрижені і брудні;

у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;

залучення дитини до  трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства);

дитина жебракує, втікає з дому;

відставання дитини в розвитку (фізичному, емоційному розвитку): розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування) внаслідок педагогічної занедбаності.

Ознаками сексуального насильства можуть бути:

знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;

захворювання, що передаються статевим шляхом;

синдром «брудного тіла»: постійне настирливе перебування у ванній, під душем;

уникнення контактів з ровесниками;

дитяча або підліткова проституція;

вагітність;

вчинення сексуальних злочинів;

сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;

нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка;

створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок;

відсутність догляду за собою;

боязнь чоловіків, конкретних людей;

синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, людські укуси.

Педагогічним працівникам доцільно звертати увагу на ознаки, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоровя та розвитку дитини.

Зокрема до таких ризиків, можна крім іншого віднести ситуації, коли батьки або особи, які їх замінюють:

не цікавляться навчальною діяльністю дитини, вихованням в дошкільному навчальному закладі (не відвідують батьківських зборів, не контактують з педагогами закладу, не готують дитину до участі у позаурочних та позашкільних заходах);

під час відвідування навчального закладу перебувають у стані алкогольного сп’яніння або під дією наркотичних речовин. Наявні повідомлення дітей, осіб, знайомих із сім’єю, про факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів;

систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей;

ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров’я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків;

не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини);

мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров’я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини;

не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров’я;

жорстоко поводяться з членами сім’ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами;

допускають перебування в помешканні, де проживає дитина, сторонніх осіб, схильних до вживання алкоголю, наркотичних речовин;

не забезпечують дитину кишеньковими коштами;

перекладають відповідальність за догляд за молодшими дітьми на інших.

Діти мають:

знижену здатність контролювати свою поведінку;

демонстративну хоробрість;

агресію стосовно інших дітей або дорослих;

ознаки бродяжницва;

бажання і змогу перебувати у вечірній і нічний час на вулиці без супроводу дорослих, відвідувати комп’ютерний клуб.

ДЛЯ УНИКНЕННЯ ПОМИЛОК У ВИХОВАННІ ТА НАЛАГОДЖЕННІ ДОВІРЛИВИХ СТОСУНКІВ З МАЛЕЧЕЮ.

   Це – порадник татам і мамам, яким іноді важко зрозуміти свою дитину і вибрати потрібну тактику виховання в тій чи іншій ситуації.
Запропоновані знання і практичні поради охоплюють періоди дошкільного та молодшого шкільного дитинства, пояснюють їх особливості і стратегію правильної поведінки батьків та їхніх дітей.
Вони спрямовані на формування порозуміння і взаємин між ними.
Природа і виховання посприяли тому, що всі люди різні: немає однакових батьків, як немає й однакових дітей. Кожен із нас – неповторна особистість. Саме цим пояснюється відсутність єдиного універсального рецепту виховання дитини в сім’ї. Проте є об’єктивні дані, пов’язані із закономірностями психофізичного розвитку особистості в цілому і в кожний віковий період зокрема. Знання цих даних дозволяє не тільки забезпечити своєчасність і повноцінність її розвитку, але й створити для Цього процесу найсприятливіші умови. Ці умови мають враховувати не тільки потреби, але й можливості дитини, сприяти поліпшенню мікроклімату в сім’ї.
Пропонований матеріал написаний з урахуванням таких знань та потреб сучасної сім’ї і суспільства в гуманізації міжособистісних стосунків. Він спонукає до аналізу власного досвіду виховної діяльності і конкретних проблемних ситуацій, своєї стратегії і тактики виховання, що слугує гарним стимулом до самовдосконалення.
Кожна дитина, незалежно від віку, відчуває природну потребу у фізичній і психологічній безпеці. Створювати умови для безпечної поведінки малюка має сім’я, організовуючи сімейне виховання з позицій інтересів дитини. Але ці інтереси завжди мають зворотний зв’язок: у перспективі – це гарантована захищеність самих батьків. Але як її досягти? У чому полягає мудрість сімейного традиційного  виховання?
Як показує багатовіковий досвід, формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів – із любові і вимогливості як до дитини, так і до себе. Ці компоненти є рушійною силою для цілої системи стимулів і стримувань поведінки. Зосередженість тільки на любові і недооцінювання вимогливості може викликати неповагу до батьків і їхнього авторитету. Авторитарність, командний стиль виховання створює гнітючу атмосферу в сім’ї, ображає малюка і дає йому підстави вважати, що його не люблять, що він нікому не потрібний. А це значить, що в прояві почуттів потрібно завжди прагнути до їх розумного балансу.

   Що необхідно для досягнення достатнього ступеня психологічної захищеності в сім’ї і батьків, і дітей?
Насамперед це:

  • встановлення певних меж діяльності – не жорстких, але й не безконтрольних;
  • навчання і стимулювання адекватного прояву емоцій;
  • встановлення для самих батьків певних принципів і норм поведінки, а саме:
  • прийняття малюка таким, який він є від природи, без критики й осуду;
  • повага і схвалення дитини як особистості, а не внаслідок її догоджання батькам;
  • визнання того, що потреби дитини в створенні умов для її повноцінного розвитку – законні;
  • розуміння значимості дитини для батьків і для держави;
  • виконання стосовно дитини функцій захисника її інтересів і співучасника її справ;
  • уміння втішати дитину, коли вона відчуває біль, невпевненість, переживає стрес;
  • прийняття дитини як цілісної особистості, а не судження про неї і її можливості за окремими рисами характеру й окремими вчинками;
  • постійний аналіз батькам власної виховної діяльності та її результатів;
  • розуміння того, що дитинство – це не підготовчий етап до життя, а саме життя, коли відбувається формування особистості.

   Домогтися таких стосунків у сім’ї можна, забезпечивши наступні умови:

  • виховання і розвиток ціннісного ставлення до життя, до кожної окремої особистості;
  • формування потреби розуміти інших людей, поважати їхню гідність;
  • забезпечення таких стосунків між батьками і дітьми, сутність яких полягає у взаємній турботі, наповненні життя доброчинністю;
  • накопичення досвіду гуманних взаємин і поведінки в емоційно насичених ситуаціях, які потребують співчуття, співпереживання і збереження власної гідності;
  • використання кращих традицій етнопедагогіки, народної мудрості виховання.

   Ці загальні принципи, норми й умови виховання створюють основу сімейного добробуту і забезпечують порозуміння батьків і дітей. Вони можуть бути конкретизовані в різноманітних ситуаціях, але суть має залишатися саме такою. У ній полягає головне правило сімейної педагогіки: стався до своїх дітей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Завжди!
Чи є конкретний механізм поведінки батьків у тих чи інших виховних ситуаціях? Так, його можна виробити, виходячи із знання загальних закономірностей виховання, специфічних умов його здійснення в кожній окремій сім’ї та індивідуальних особливостей кожної дитини. Тобто, проблема розв’язання ситуації криється насамперед у її знанні, розумінні і спеціальній готовності.
Важливо запам’ятати: перш ніж чогось очікувати від дитини, потрібно переконатися, що вона вас розуміє і що вона може це виконати

15

poradi_bat13

Використання прийомів ейдетики у роботі з дітьми дошкільного віку

З дітьми дошкільного віку можна використовувати ігри на розвиток асоціативного мислення  

      Вільні асоціації

     Під час занять з цього напрямку не можна використовувати жодних предметних зображень. Та в маленьких дітей ще недостатньо сформовані уявлення про навколишній світ і замало життєвого досвіду для того, щоб будувати асоціативні зв’язки самостійно. Тому на першому етапі роботи малюку потрібна допомога дорослого. Починати потрібно так: “В мене є курча. Про що ви подумали?” Головне, щоб діти вчились обгрунтовувати свій асоціативний вибір. Ця гра добре стимулює мовну активність, робить дітей сміливішими та впевненішими у своїх висловлюваннях, формує вміння відстоювати свою думку.

                            Поради: 

1. Чим менший вік дітей, тим очевиднішими мають бути зв’язки між предметами.

2. Молодшій групі потрібно пропонувати не більше 10 картинок для утворення асоціативних пар.

  3. Підтримуйте ініціативу дітей своїми підказками, намагайтеся зрозуміти думку дитини, оскільки малюки іноді можуть випереджати навіть дорослого, але їм важко сформулювати свою ідею, тому підбирайте разом з ними влучні висловлювання.

     

     Тактильні асоціації

   Для таких ігор необхідно мати 10 тактильних карток. Кожна має свою фактуру: хутро, наждачний папір, фланель, крапельки воску, мотузка, довгі палички, фольга, оксамит, велюр.

Мета карток: допомогти дитині розширити знання про предмети та отримати додаткові враження від них. Ці тактильні картки знадобляться не тільки для формування асоціативного мислення, але й допомагають у розвитку тактильної пам’яті.

Принцип роботи: перед дітьми виставляється ряд предметних зображень, кожній дитині дається набір тактильних карток. Торкнувшись картки, діти відповідають на запитання вихователя: “Про що ти подумав, доторкнувшись до картки?” Можна пограти навпаки: ви пропонуєте дітям дібрати до конкретного предметного зображення свої варіанти карток, відчуття від яких у них асоціюється із заданим предметом. Тоді запитання звучатиме так: “У мене є машина. Про яку табличку ви подумали?”

                             Поради: 

  1. У роботі з дітьми молодшого віку спирайтесь на предметні зображення, максимально пояснюйте свій вибір тактильної картки.

  2. Ніколи не примушуйте дитину торкатися картки, яка неприємна їй на дотик.

  3. Краще завершувати роботу карткою, яку найбільше люблять діти: хутряною, оксамитовою, тією, що вкрита фольгою.

       

       Предметні асоціації

   Для таких ігор потрібно мати набір різних предметів: ниточку, паличку, трубочку, папірець, шматочок тканини, монетку, хутро, шишку, каштан, камінчик, мушлю, гудзик. Вихователь тримає в руці будь-який предмет і ставить запитання: “Про що ви подумали?” Спочатку допомагайте дитині пояснювати її асоціативний вибір, потім вчіть малюка робити це самостійно.

 

Звукові асоціації

  Потрібно зробити мішечки і покласти в них різноманітні предмети, що породжують різні звуки. Вихователь ставить перед дітьми на дошці ряд предметних зображень і за допомогою звукового мішечка пропонує обраний звук. Після чого запитує: “Про що ви подумали, почувши цей звук?”

                                  Поради:

  1. Не заохочуйте дітей спробувати вгадати, що знаходиться у вашому звуковому мішечку.

  2. На початковому етапі роботи пропонуйте лише свої варіанти асоціативних зв’язків з предметами, давайте пояснення.

  3. Намагайтеся ховати за дошкою ті джерела звуків, які не можна покласти в мішечок: ножиці, дудочку, склянку з водою.

     

       Смакові асоціації

  Для таких ігор не потрібні реальні смакові відчуття: смаки ми уявляємо, і, залежно від вікової категорії, запропоновані смакові відчуття будуть ускладнюватися та розширюватися. Так, до арсеналу увійдуть не лише солодке, кисле, гірке, солоне, але й гаряче і холодне, хрумкий, твердий, рідкий, соковитий. Тут знадобляться предметні зображення різних продуктів та піктограмами смаку. Вихователь виставляє перед дітьми предметні зображення продуктів, зокрема різних страв і плодів, обирає піктограму смаку. Наприклад: солодке. Запитує: “Що тут солодке?”

                                 Поради:

  1. До обраного смакового відчуття намагайтеся подати якомога більше продуктів і, напаки, до кожного продукту підбирайте нові смакові відчуття. Наприкла: вишня кисла, а      вишневе варення солодке.

 2. Дітям молодшого дошкільного віку пропонуйте варіанти, пов’язані лише з одним смаковим відчуттям: солодким, кислим, солоним.

grafik